Печера Хок: підйом, написи і про що вони розповідають

Підйом до Хока — не найцікавіша частина, але кожен, хто його пройшов, розповідатиме вам саме про підйом. Він крутий, без жодної тіні, під ногами сипкий вапняк, а десь на двох третинах шляху стежка ніби впирається в глуху скелю. Потім скеля розкривається отвором метрів на тридцять завширшки, і температура падає градусів на десять.

Що це за печера

Хок заходить приблизно на три кілометри вглиб уступу за північно-східним узбережжям. Більшість відвідувачів проходить перший кілометр чи близько того — саме там натічні утворення й саме там археологія.

Це вапнякова печера на острові, складеному переважно з вапняку, піднятого з моря, і вона робить те, що роблять усі такі печери: сталактити, сталагміти, колони там, де перші зустрілися з другими, натічні кори, що стікають стінами застиглими завісами. Дещо з цього — велетенське. Глибоко всередині є озерце, а у вологий сезон тече річка.

Але значення печери не в цьому.

Написи на стінах

У 2000 та 2001 роках бельгійські й російські групи, які обстежували печеру, знайшли написи. Не жменю. Понад дві сотні текстів і малюнків, вирізьблених і намальованих на стінах та на зламаних сталагмітах, у наборі писемностей, який майже точно накладається на торговельну мережу Індійського океану доби пізньої античності.

Більшість — індійськими писемностями, здебільшого брахмі. Є південноаравійське письмо, є ефіопське, є грецьке, є щонайменше один пальмірський текст із території сучасної Сирії. Більшість датують десь між I і VI століттями нашої ери.

Те, що в них написано, здебільшого нічим не примітне — і саме тому вони надзвичайні. Це імена. Людина фіксує, що вона тут була. Іноді ім’я батька, іноді порт приписки, подеколи судно. Є малюнки кораблів. Є дерев’яна табличка, залишена в печері й знайдена неушкодженою, з написом, виконаним письмом брахмі.

Це моряки. Вони зійшли на берег острова посеред мусонного переходу, піднялися пагорбом до печери, написали свої імена на стіні — а потім більшість із них, імовірно, попливла далі. Печера — найбагатше зі збережених свідчень про те, хто насправді рухався західною частиною Індійського океану дві тисячі років тому, і вона існує тому, що печера темна й суха і ніхто нічого в ній не замалював.

Сокотра згадана в Periplus of the Erythraean Sea, грецькому довіднику купця I століття, під назвою Діоскурида — із зауваженням, що її населяла змішана людність із арабів, індійців і греків. Довгий час це був просто рядок у тексті. Хок — те саме твердження, записане самими цими людьми.

Як дістатися і як заходити

Підхід починається від прибережної дороги на східному відтинку стандартного маршруту, зазвичай того самого дня, що й Архер із його дюнами, і це милосердний порядок: спершу печера, поки прохолодніше, потім пляж.

Крім вашого власного гіда, з вами буде місцевий провідник із сусіднього села. Це обов’язково, і це не формальність. Доступ до печери влаштований за домовленістю з громадою, збір іде на її підтримку, а провідник знає, де саме археологія і куди не слід ступати.

Rod Waddington from Kergunyah, Australia · CC BY-SA 2.0

Беріть налобний ліхтар, а не телефон. Беріть більше води, ніж вам здається потрібним, бо підйом спекотний, а печера — ні. Взуття має бути зі справжнім зчепленням: підлога нерівна, а місцями мокра й слизька. Тут немає ні поручнів, ні настилів, ні освітлення, ні вказівників — саме в цьому й полягає принада, і саме тому варто рухатися повільно.

Чого не можна робити

Не торкайтеся написів. Не торкайтеся й натічних утворень, хоч і з іншої причини: жир зі шкіри зупиняє ріст сталактита в місці дотику.

Нічого не забирайте. Уламки сталагмітів на підлозі — частина пам’ятки, і на деяких із них є написи.

Питайте дозволу, перш ніж фотографувати археологію, і не знімайте її зі спалахом. Ваш провідник скаже, що дозволено; ці правила існують тому, що це археологічна пам’ятка, довкола якої просто немає огорожі.

Як це вписується в поїздку

Хок лежить на східному відтинку і природно поєднується з дюнами та узбережжям. Якщо вас притягує історія острова, а не ботаніка, це найважливіша зупинка на Сокотрі, і вона заслуговує на більше, ніж поспішна година.

Ширший набір печер і каньйонів, зокрема Дігуб на півдні та прісноводні водойми Калісана, проходить через маршрут печери й каньйони. Стандартні кільцеві маршрути, що включають Хок, зібрані в наших експедиційних пакетах, а археологія пов’язана з довшою торговельною історією острова в путівниках про культуру.

Застереження щодо часу

Ви натрапите на описи, де підйом триває від сорока п’яти хвилин до двох годин в один бік. Ніхто не опублікував заміряної цифри, і розкид, який ви бачите в інтернеті, — це свідчення не так розбіжностей, як того, що ніхто не засікав час. Закладайте три-чотири години «від дверей до дверей», запитайте свого гіда в день поїздки й сприймайте цифри на сайтах операторів як приблизні орієнтири, а не як розклад.

Інші печери

Хок — та печера, куди їздять, але вона не одна. Сокотра — це вапняк, а вапняк розчиняється.

Дігуб на південному боці ширший, і діставатися до нього значно легше: коротка прогулянка замість підйому, широкий вхід і зала з масивними колонами. Це та печера, яку варто побачити, якщо підйом до Хока комусь із вашої групи не під силу, і її часто поєднують із південними пляжами.

Hardscarf · CC BY-SA 4.0

Дахайсі трапляється в довших маршрутах на сході й справді велика. Відвідувачів там дуже мало — почасти тому, що дорога туди з’їдає більшу частину дня.

Їх набагато більше. Плато пронизане ними; більшість не підписана на жодній мапі, яку ви знайдете, а чимало ніколи як слід не обстежували. Спелеологи працюють на острові з перервами з 1990-х, і до завершення зйомки ще далеко.

Чому печера зберегла те, чого не зберіг острів

Варто запитати, чому написи в печері, а не в гавані, де моряки насправді сходили на берег.

Частина відповіді в тому, що вони, ймовірно, є і там, і там, — просто портові зникли. Прибережні пам’ятки руйнуються, їх забудовують, розбирають на камінь. Печера за кількасот метрів угору скелею, суха зала, куди нікому немає потреби заходити і звідки нічого не варто виносити, — це чи не найкращі архівні умови, на які міг би розраховувати давній текст.

Друга частина в тому, що сам підйом туди, можливо, і був суттю. Печера над місцем висадки, до якої треба піднятися і в якій є прісна вода, — це саме те місце, яке люди позначають. Кілька текстів читаються радше як вотивні, ніж як побіжні, а дерев’яна табличка особливо схожа на щось залишене навмисно, а не подряпане мимохідь.

Ніхто не знає напевно. Ця невизначеність чесна, і вона цікавіша за охайну відповідь.